Kostiantyn Moskałec (Костянтин Москалець)
Urodzony w 1963 roku. Ukraiński poeta, prozaik, krytyk literacki, eseista i muzyk. Ukończył Instytut Literacki Gorkiego w Moskwie (1990). Występował jako autor i wykonawca własnych piosenek we lwowskim teatrze studyjnym „Ne żurys!” (1988–1990). Jest autorem słów i muzyki popularnej ukraińskiej piosenki Wona („Zawtra pryjde do kimnaty…”).
Opublikował zbiory poezji: Dumy (1989), Songe du vieil pelerin (1994), Niczni pastychy buttia (2001), Symwol trojandy (2001), Mysływci na snihu (2011), Poezija keli (2017), Sribne połe (2022); książki prozatorski: Rannia osiń (2000), Doswid koronacji (2009), Weczirnij med (2013), tomy krytycznoliterackie i eseistyczne: Ljudyna na kryżyni (1999), Hra trywaje (2006), Społochy (2014), Sporudżennia mostu (2023), oraz pamiętnik: Kelija czajnoji trojandy (2001).
Jego utwory zostały przetłumaczone na język angielski, niemiecki, japoński, polski, serbski i rosyjski. Jest laureatem nagród im. Wasyla Stusa, Jurija Szewelowa, Państwowej Nagrody Ukrainy im. Tarasa Szewczenki i wielu innych.
*
Народився в 1963. Український поет, прозаїк, літературний критик, есеїст і музикант. Закінчив Літературний інститут ім. М. Горького у Москві (1990). Виступав як автор і виконавець власних пісень у львівському театрі-студії «Не журись!» (1988–1990). Автор слів і музики популярної в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»).
Збірки поезій: «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» (1994), «Нічні пастухи буття» (2001), «Символ троянди» (2001), «Мисливці на снігу» (2011), «Поезія Келії» (2017), «Срібне поле» (2022). Проза: «Рання осінь» (2000), «Досвід коронації» (2009), «Вечірній мед» (2013). Літературна критика та есеїстика: «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006), «Сполохи» (2014), «Спорудження мостy» (2023). Щоденник: «Келія Чайної Троянди» (2001).
Твори Москальця перекладені англійською, німецькою, японською, польською, сербською та російською мовами. Лауреат премій імені Василя Стуса, імені Юрія Шевельова, Національної премії України імені Тараса Шевченка та багатьох інших відзнак.
Teksty
День Незалежності
Я народився і перші двадцять вісім років життя прожив у тоталітарній комуністичній імперії, яка називалася Радянським Союзом. Цього літа виповнюється двадцять дев’ять років мого життя в незалежній Україні. Отже, пів життя тут, пів життя там. Пора б уже робити якісь попередні підсумки і висновки. Аналізувати. Може, критикувати і розпачати, а може, знаходити підбадьорливі слова для самого себе і для своїх земляків. Але я просто озираюся.
Dzień Niepodległości
Urodziłem się i przeżyłem pierwsze dwadzieścia osiem lat życia w totalitarnym komunistycznym imperium, które nazywało się Związek Radziecki. Tego lata mija dwudziesty dziewiąty rok mojego życia w niepodległej Ukrainie. Tak więc połowa życia przebiegła tutaj, a połowa tam. Możliwe, że nadszedł czas, żeby zrobić jakieś wstępne podsumowania i wyciągnąć wnioski. Przeanalizować. Może krytykować i rozpaczać, a może znaleźć słowa otuchy dla siebie i moich rodaków. Ale ja jedynie oglądam się za siebie.
Спорудження мосту
На фотографії, яка часто супроводжує мої колонки в «Еспресо», я сиджу з розгорненою книжкою німецького філософа Мартіна Гайдеґґера. Книжку подарував один із моїх найдорожчих друзів, співак, композитор і перекладач Віктор Морозов, за що я йому буду довіку вдячний, а фото зробила моя мама, Владислава Москалець, занісши до кабінету квіти, за що я так само безмежно вдячний їй, утім, не тільки за це. То були довоєнні часи, коли над нашими будинками ще не літали крилаті ракети і дрони осатанілих московських дегенератів, коли добре читалося, писалося і мислилося, коли, згадуючи рядок Зерова, «доля, бачилось, така тривала, не знатиме кінця і перепон».
Budowanie mostu
Na zdjęciu, które często towarzyszy moim felietonom w „Espresso”, siedzę z otwartą książką niemieckiego filozofa Martina Heideggera. Książkę dostałem od jednego z moich najdroższych przyjaciół, piosenkarza, kompozytora i tłumacza Wiktor Morozowa, za co będę mu dozgonnie wdzięczny, zdjęcie zrobiła zaś moja mama Władysława Moskałec, przynosząc do mojego pokoju kwiaty, za co – i nie tylko za to – jestem jej bezbrzeżnie wdzięczny. Czasy były przedwojenne, nad naszymi domami nie latały rakiety Cruise i drony wściekłych moskiewskich degeneratów, dobrze się wtedy czytało, pisało i myślało – cytując Zerowa: „los zdawał się tak długi, że nie znał końca ani przeszkód”.
Міста воєнного часу
Війна за лічені години змінила знайомий, обжитий світ, надавши йому невпізнаваних подеколи форм. Добре розумієш це, покидаючи ексклюзивну шкаралупу обставин, у якій тебе застали і змусили заціпеніти грізні події.
Miasta podczas wojny
W ciągu kilku godzin wojna zmieniła znajomy, zasiedziały świat, nadając mu czasem nierozpoznawalne formy. Dobrze to rozumiesz, opuszczając ekskluzywną skorupkę okoliczności, w których zastały cię i wprawiły w osłupienie straszne wydarzenia.