Strona główna Autorki i autorzy Kateryna Jakowłenko (Катерина Яковленко)
Kateryna Jakowłenko (Катерина Яковленко)

Kateryna Jakowłenko (Катерина Яковленко)

Redaktorka naczelna działu kulturalnego społeczno-polityczno-informacyjnego wydania internetowego „Suspilne”, badaczka sztuki współczesnej, kuratorka i pisarka.

Kuratorowała wystawy Śniły mi się bestie (Galeria Labirynt, 2022–2023, z Hałyną Hłebą), Wszyscy boją się piekarza, a ja dziękuję (wystawa w mieszkaniu, Irpin, 2022) oraz Nasze lata, nasze słowa, nasze straty, nasze poszukiwania, nasi my (Jam Factory, Lwów, z Natalią Matsenko i Borysem Filonenko, 2023). Współkuratorowała projekty Secondary Archive (2022) oraz Secondary Archive: Woman Artists at War (2024).

W Polsce ukazał się przekład książki pod jej redakcją Dlaczego w sztuce ukraińskiej są wielkie artystki (Fundacja Katarzyny Kozyry, 2020) oraz specjalny numer pisma „Obieg”, zatytułowany Euforia i znużenie. Ukraińska sztuka i społeczeństwo po roku 2014.

*

Шеф-редакторка культурного відділу суспільно-політично-інформаційного інтернет-видання «Суспільне», дослідниця сучасного мистецтва, кураторка та письменниця.

Кураторка виставок «Śniły mi się bestie» (галерея «Лабіринт», 2022–2023, спільно з Галиною Глебою), «Всі бояться пекаря, а я дякую» (виставка на квартирі, Ірпінь, 2022) та «Наші роки, наші слова, наші втрати, наші пошуки, наші ми» (Jam factory, Львів, спільно з Наталією Маценко та Борисом Філоненком, 2023). Співкураторка проектів «Secondary Archive» (2022) та «Secondary archive: жінки-художниці на війні» (2024).

У Польщі вийшов переклад книги за її редакцією «Чому в українському мистецтві є великі художниці» (Фундація Катажини Козир, 2020) та спеціальний випуск журналу «Obieg» під назвою «Ейфорія і втома». Українське мистецтво та суспільство після 2014.

Teksty

Kateryna Jakowłenko

Wolałabym, żeby to był sen

Początkowo mówiłam dużo. Krzyczałam przez tekst, płakałam tekstem. Stawiałam swoim tekstem opór, broniłam się, nawet chciałam tekstem zabić.
Słowa ciążyły – nie dlatego, że opisywały coś ciężkiego, ale dlatego, że znaczenie tych słów stawało się monumentalne, jakby odlewało się w brązie, wspinało na postumenty z monolitu, żeby wkrótce rozpaść się jak stary, nikomu niepotrzebny, zbutwiały budynek, bo okazywało się, że nawet jeśli mówisz tym samym językiem, nikt cię nie słyszy.
Brakowało słów. Gromadziłam je w głowie, ale odlatywały jak ptaki, kiedy tylko sięgałam po papier czy zbliżałam się do komputera. Uciekały natychmiast, tak jak ptaki, słysząc wystrzał. Uciekały ode mnie – jakbyśmy bawili się w chowanego. Łapałam je w snach.

Kateryna Jakowłenko

Я би хотіла, щоб це виявилося сном

Спочатку я багато говорила. Кричала через текст, плакала текстом. Відбивалась, захищалась, і навіть хотіла убити текстом.
Слова були тяжкими – не тому, що вони були про важке, а тому, що значення цих слів ставало монументальним, мов в бронзі, зводилося монолітними постаментами, та згодом розсипалося, мов стара нікому не потрібна чахла будівля, коли виявлялось, що навіть спілкуючись спільною мовою, ти залишаєшся непочутою.
Слів бракло. Підбирала їх у голові, але вони тут же розліталися, мов птахи, щойно я діставала папір чи комп’ютер. Так само, коли птахи відлітають, коли чують постріл. Бігли від мене – ніби ми грали з ними у хованки. Я ловила їх у снах.